Як утилізувати будівлю? Перегони з пошуку рішення вже почалися

Уявіть собі світ без відходів, в якому переробляють не лише окремі продукти, але й навіть будівлі. Можливо, таке майбутнє ближче, ніж здається. Зіштовхнувшись із кліматичною кризою та дефіцитом ресурсів, компанії, органи влади та окремі люди в усьому світі дедалі більше впроваджують замкнуті технології, знаходячи способи зменшити споживання матеріалів через їх спільне використання, переробку, повторне використання та перепрофілювання.

Велика кількість випробувань, пілотних проєктів та інноваційних продуктів, що з’являються у галузі, визначають тенденцію до більш замкненої моделі будівництва (яку також називають «циркулярною»). Але тиск обставин, що спонукають до змін, також зростає: минулого року світові викиди CO2 від будівництва та будівель досягли історичного максимуму в 40%, з яких 27% припадає на будівельні роботи, а 13% — на будівельну інфраструктуру та матеріали.

«Порядок цих чисел дорівнює розміру можливостей, — каже Крістін Х’юз (Kristin Hughes), директорка секції з циркулярних технологій використання ресурсів Всесвітнього економічного форуму, — але це буде так само складно, як змінити напрямок руху великого вантажного судна. Нам знадобиться надійна й більш екологічна альтернатива для кожного матеріалу та рішення для управління кожним компонентом».

Учасники Всесвітнього економічного форуму розглядають весь ланцюг створення вартості у будівництві, намагаючись поєднати процеси проєктування й нагляду за найбільш стійкими, ефективними та прибутковими підприємствами. Для пані Х’юз визначальним фактором є циркулярність (і саме про це свідчить назва її посади).

«Коли люди чують про замкненість економіки, вони зазвичай думають, що йдеться лише про довкілля, але насправді це питання є набагато ширшим, — каже пані Х’юз. — Замкненість або циркулярність — це не тільки рішення щодо обмеження величезного впливу галузі, але й ключ до пошуку нових бізнес-стратегій для майбутнього з обмеженим обсягом ресурсів».

Пані Х’юз нагадала, як пандемія Covid-19 стала тригером для розповсюдження циклічного мислення у Великій Британії. Перебої й затримки в ланцюгах постачання під час пандемії гальмували бізнес глобальних гравців у сфері проєктування та інжинірингу. Тож замість того, щоб чекати на сталеві вироби, мідний дріт та електрообладнання, компанії розпочали пошуки альтернатив серед вживаних і перероблених матеріалів на місцевому рівні.

«Цей досвід виявився настільки вдалим, що зараз вони шукають способи нормалізувати й поширити цей підхід з метою зниження витрат та раціонального природокористування», — розповідає пані Х’юз.

«Безумовно, наш менталітет змінюється», — каже Жан-Поль Бурже (Jean-Paul Bourgeat), перший віцепрезидент підрозділу глобальної модернізації KONE. З його слів, рух KONE у напрямку циркулярності породив нові партнерства, оскільки компанія впроваджує нові процеси та моделі у співпраці з іншими гравцями.

«Переробка існує багато років», — каже пан Бурже. — Зараз питання полягає в тому, як ми зможемо перейти до більш зрілої моделі циркулярної економіки, з використанням нових технологій демонтажу й повторного використання матеріалів, маючи на увазі, що повторне використання компонента дозволяє уникнути необхідності виготовляти новий».

Одна з проблем, яку необхідно подолати, полягає в тому, що традиційна переробка старого обладнання або частин будівлі не обов’язково призводить до позитивного впливу на довкілля та збереження ресурсів, як це може здатися на перший погляд.

«Наприклад, якщо вам потрібно залучити багато вантажівок для перевезення матеріалів на переробку, це, вочевидь, вплине на вуглецевий слід, — пояснює пан Бурже.

— Рішення, ймовірно, полягає в локальній адаптації підходу до повторного використання/ремонту/переробки», — додає він.

Яскравим прикладом є недавній пілотний проєкт в архітектурному комплексі Ліонської національної опери. Цей 18-поверховий сценічний майданчик, увінчаний величезним арковим скляним дахом і здатний одночасно прийняти до 1500 поціновувачів оперного мистецтва, обслуговували п’ять ліфтів, термін служби яких добігав кінця.

У співпраці з керівництвом Опери та місцевими спеціалістами з постачання, команда KONE розпочала історичний процес демонтажу та заміни обладнання. Ліфти були ретельно розібрані, після чого було визначено 100 компонентів для можливого повторного використання. Зауважимо, що повторне використання пристроїв безпеки автоматично не розглядалося.

Працюючи під час репетицій та живих оперних вистав, наші технічні спеціалісти вручну склали перелік і детальний опис матеріалів, від декоративних ламп до електричних панелей, а також понад трьох кілометрів кабелів.

У той час як зазвичай всі вони були б списані у відходи, ми визначили багато компонентів, які мали ресурс для «другого життя» й запропонували придбати їх спеціалізованим компаніям, що працюють у сфері нерухомості та будівництва (і не тільки).

Крістін Х’юз із Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) працює над стартапом, що має на меті створити цифровий ринок вживаних технічних компонентів (як ті, що були врятовані з будівлі Ліонської опери) шляхом узгодження потенційного попиту та доступних ресурсів.

І пані Х’юз, і пан Бурже погоджуються, що для справді успішної циркулярної економіки слід забезпечити простежуваність матеріалів, щоб покупці знали їх походження та подальшу історію.

Вже триває розробка так званих цифрових паспортів матеріалів, в яких акумулюється та зберігається інформація про будівельні матеріали. Можливо, для відстеження всього життєвого циклу виробів будуть використані технології радіочастотної ідентифікації (RFID). Створення цифрових паспортів також має стимулювати зацікавленість клієнтів у використанні таких матеріалів.

Проте пані Г’юз наголошує, що політики не завжди встигають за прогресом, який відбувається у галузі. Вона наводить приклад з сектору виробництва цементу, частка якого у загальному обсязі викидів від всіх будівельних матеріалів становить вельми відчутні вісім відсотків.

Пані Х’юз згадує випадок, коли виробник будівельних матеріалів розробив продукт із переробленого цементу з такими само або навіть кращими властивостями, ніж у нового цементу, але зі значно меншим вуглецевим слідом. Але попри те, що компанія завозить використаний цемент з Німеччини, Австрії та Франції, законодавчі обмеження в цих країнах дозволяють продавати отриманий після переробки продукт лише у Швейцарії.

«Тож компанії залишається лише «сидіти» на всьому виробленому цементі й чекати запізнілого рішення законодавців», — нарікає пані Х’юз.

Водночас пан Бурже бачить розвиток будівельного бізнесу в інших напрямках: «Ми вже бачимо поступове зміщення настроїв від схильності до знесення та побудови нової споруди, які супроводжуються значними обсягами вуглецевих викидів, в бік до відновлення, зміни форм та перепрофілювання. Ми також бачимо, що наші клієнти рухаються в цьому ж напрямку разом з нами».

Навіть попри те, що до створення інфраструктури, процесів і нормативно-правової бази, які необхідні для функціонування справжньої циркулярної економіки, ще досить далеко, напрямок руху є зрозумілим, а багато елементів для переходу вже існують. Наприклад, нові ліфти KONE виготовляються переважно з металу, що означає, що 90% частин мають потенціал для переробки або повторного використання.

Пані Х’юз бажає уявити майбутнє, в якому 100% всіх виробів з вичерпаним ресурсом експлуатації могли б повертатися до своїх виробників для переробки, і де бізнес-моделі потребуватимуть менше матеріалів, максимально подовжуючи термін служби будівель, одночасно сприяючи розв’язанню проблеми надмірного споживання ресурсів та допомагаючи подолати наслідки глобального потепління.

«Іноді найпростіші рішення знаходяться прямо перед нами», — каже вона.